Розвиток законодавчого регулювання праці домашніх працівників
Послуги домашніх працівників в Україні стають все більш популярними, адже в сучасному світі час — найцінніший ресурс, і багато хто прагне делегувати побутові справи, щоб присвятити себе роботі, родині або хобі. Проте, працевлаштування домашнього персоналу має свої особливості, які важливо враховувати як роботодавцям, так і самим працівникам.
Кодекс законів про працю України доповнений главою XI-А, присвяченою праці домашніх працівників, відповідно до норм якої:
Домашня праця – це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором безпосередньо у житловому приміщенні роботодавця, недоторканність якого захищена Конституцією України.
Не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.
Роботодавцем є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.
Домашній працівник – це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.
Йдеться не про побутові послуги, а про щоденну турботу, допомогу з доглядом за дітьми, підтримку літніх людей, забезпечення комфорту в домі. Няні, доглядальниці, хатні помічники, водії та садівники – їх праця не помітна для суспільства, але має бути гідною і захищеною, як і будь яка інша праця.
З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При укладанні трудового договіру з домашнім працівником, можуть передбачатися додаткові, крім передбачених законодавством, права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін.
Законодавство України чітко регулює робочий час, час відпочинку та оплату праці домашніх працівників:
Робочий час — не більше 40 годин на тиждень (або менше, якщо передбачено в договорі). Домашній працівник самостійно веде облік свого робочого часу у зручній для нього формі та погоджує його з роботодавцем.
Допускається гнучкий графік роботи або підсумований облік робочого часу — головне, щоб це було погоджено між роботодавцем та працівником.
Надурочна робота — за згодою і з дотриманням вимог законодавства.
Час очікування виклику на роботу або супровід членів домогосподарства на відпочинку — це теж робочий час і він має оплачуватись.
Розмір оплати праці домашньому працівнику не може бути меншим за розмір встановленого законом мінімального рівня оплати праці.
Відпустка — мінімум 24 календарні дні за робочий рік.
Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може бути припинений з ініціативи однієї із сторін.
Домашній працівник має право негайно в односторонньому порядку розірвати трудовий договір з роботодавцем у разі вчинення стосовно нього членом домогосподарства винних дій, які посягають на честь чи гідність домашнього працівника, або втручання в його особисте життя.
З урахуванням специфіки домашньої праці та особливостей умов праці, передбачених Кодексом законів про працю України, домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, передбаченими законодавством про працю, у тому числі на безпечні та здорові умови праці.
Домашній працівник має право на повагу до своєї праці, а роботодавець — зобов’язаний створити для цього умови.
